Побачити

Руїни Санти

Руїни Санти (Santa Kalıntıları) розташовані на двох долинах села Думанли (Dumanlı Köyü), на відстані 90 км від центру міста Гюмюшхане. Санта, де перше поселення виникло у середньовіччі, — це стародавнє грецьке поселення зі своєю природною й історичною красою. Під час розквіту цього регіону в XIX ст. тут проживало 5 тисяч людей.

У цьому житловому районі, що складається з семи кварталів і понад 300 споруд, у деяких кварталах є церкви. Важливими кварталами регіону є: Бінатли, Терзілі, Зурнаджіли, Піштовлу, Ішанли, Чінганли й Чакалли.

Стародавнє місто Сатала

У регіоні, де лежать руїни в районі Келкіт, було знайдено фрагменти цегли зі щитом герба XV легіону «Аполлінаріс». Візантійський історик Прокопій писав, що місто було засновано на рівнині, оточеній пагорбами. Місто Сатала — латинський культурний центр за часів імперії — заснували навколо табору римських легіонів, і з часом воно розвивалося. Відомо, що стіни відновили за часів імператора Юстиніана. Замок Сатала (Satala Kalesi), акведук та інші руїни міста — це ті місця в регіоні, що залишилися неушкодженими і які можна побачити й сьогодні.

Долина Кром

Долина Кром (Krom Vadisi) — це територія, через яку проходить Великий шовковий шлях. У долині, яка має 57 монастирів і церков, розміщаються 300-річні історичні будівлі. Толерантність Османської імперії, яку вона проявила до жителів цього регіону, дала їм змогу претендувати на свої релігійні місця, і їхні історичні споруди збереглися до наших днів. Цей процес, який розпочався з підкорення Трабзона 1461 року, зберігся й до наших днів. Більшість наявних церков також звели в той час.

Замок Ков

Замок Ков (Kov Kalesi) розташований у межах села Есенюрт (Esenyurt Köyü) у центрі міста Гюмюшхане. Стіни замку складаються з двох частин: внутрішньої й зовнішньої, завтовшки вони близько 1,5 м, прилягають до замку, побудованого на пагорбі, що височіє над регіоном, і зберігають його міцність. Прямокутний за формою замок підтримується укріпленнями й побудований з бутового каміння. За підрахунками, у цьому регіоні знаходиться стародавнє місто. Замок, який майже повністю поєднаний зі скельною масою, на якій його зведено, — варта уваги історична споруда.

Село Торул Інкилап (Torul İnkılap), замок Каледжік

Замок Каледжік (Kalecik Kalesi), який розташований у межах села Каледжік-Ишик (Kalecik-Işık) у районі Торул, межує із сільською дорогою зверху й струмком знизу. У замку, який звели на пагорбі, утвореному скелями, що височіють над регіоном, привертають увагу дерев’яні балки в кладці. Замок і стіни (підпірні стіни) як прибудови до замку є прикладами кладки з бутового каменю.

Мечеть Султана Сулеймана

Мечеть, розташовану в районі Сюлейманіє Старого Гюмюшхане, побудували за наказом Сулеймана Законодавця під час Багдадської кампанії. До сьогодні мечеть піддавалася численним відновлювальним роботам. Прямокутна конструкція складається з трьох нефів, що виходять вертикально перед вівтарем. Нефи вкриті дахом, який підтримують шість дерев’яних стовпів. Мінарет мечеті з єдиним балконом має товсту циліндричну будову. Мінарет мечеті — це єдина оригінальна частина, яка не зазнавала ремонту.

Мечеть Святої Софії в Кабакьой

Мечеть Святої Софії в Кабакьой (Kabaköy Aya Sofya Cami), яка є однією з дев’яти церков у Туреччині з назвою Собор Святої Софії і яку перетворили на мечеть, раніше використовували як церкву. На південних стінах мечеті є два круглі камені, на яких намальовано рівнораменного грецького хреста. Покрівля споруди, що побудована у формі двосхилого даху, складається з листового металу. На північний схід від будівлі стоїть реліктовий фонтан. Фонтан, який, як стверджується, побудували в XIX столітті, покритий скляною мозаїкою.

Монастирська церква Імера

Церква, що розташована в межах села Олучак (Імера), стоїть на відстані приблизно 36 км від центру міста. Згідно з джерелами, будівлю зі стінами, що її оточують, побудували 1740 року, а житлові ділянки — 1827 року. З написів на ній зрозуміло, що монастир оновила абатиса Роксана 1859 року. Споруду звели з різаного каменю, матеріалу з бутового каміння й кам’яної кладки. Зовнішній ряд вікон на південному фасаді має форму стрілчастої арки, а зовнішній ряд вікон на фасаді праворуч прикрашений зображеннями ангелів і двоголового орла.

Монастир Діви Марії (Панагія Богородиці)

Монастир Діви Марії (Meryem Ana Manastırı) розташований на схилі ліворуч від струмка Чіт (Çit Deresi) у долині села Бююкчіт у районі Торул. Монастир стоїть усередині внутрішнього дворика, який оточують високі стіни. У джерелах є дві різні думки щодо дати побудови монастиря. Перше джерело стверджує, що монастир звели три ченці на честь Богородиці Марії 890 року, а інше джерело зазначає, що це було 900 року. Удруге монастир було збудовано 1830 року, а в 1870-х його використовували як школу. У XIX столітті в часи правління Комнінів у Трапезундській імперії монастир було відновлено.

Церква Айдинлар

Церква, розташована в селі Аталар (Atalar Köyü) у районі Торул, стоїть на відстані 27 км від центру міста. Церква, стіни якої виготовлені з акуратно обрізаного каменю й бутового каменю і яка має двосхилий дах, збереглася до наших днів. На стелі й стінах церкви є зображення в техніці фрескового живопису. Досі можна побачити початковий ложок каменю в кладці, який з’єднує колони.

Монастирська церква Хутура Агіос

Вона складається з монастиря, церкви, каплиці й інших споруд, побудованих на площі, отриманій у результаті виправлення пошкодженої ділянки землі при в’їзді в село, і до наших днів вона збереглася напівзруйнованою.

Церкву звів Трапезундський правитель Олексій Комнін у першій половині XIV століття. 1509 року її відремонтував ченець Ананій, а 1624 року — Георгіо Стратілатіс. Також є напис, який вказує, що її знову відремонтували в період Абдул-Хаміда II (1876–1909 рр.).

Інші церкви, що варті уваги

Попри те, що до нашого часу на території Гюмюшхане багато церков не збереглося в чудовому стані, вони все-таки варті уваги: Церква св. Феодора, Митрополича церква Агіос Георгіос, Монастирська церква Агіос Іоніс, Церква Агіос Стефанос, Церква Агіос Теодорос, Церква Діви Марії, Церква району Сіханандон.

Печера Караджа

Печеру Караджа (Karaca Mağarası), що є викопною печерою, яка може розвиватися в масивних вапняках з великими тріщинами, що оточені вулканічними породами, можна назвати навіть не печерою, а «підземним палацом». Цей «підземний палац», який знаходиться на висоті 1550 м над рівнем моря, вражає своїми сталактитами в найрізноманітніших кольорах, дікітами, візерунками на стінах, фіранками у формі прапора з натічних каменів, печерними квітами, печерними перлинами, баданом товстолистим, травертиновими басейнами, травертиновими сходами, колонами й печерними трояндами. Цей «підземний палац» з’явився завдяки об’єднанню чотирьох окремих залів, схожих на еліпси, що розвиваються в горизонтальному напрямку. Він знаходиться на відстані 105 м від крайньої точки до входу, висота стель печери становить 18 м, а загальна внутрішня площа — 1500 м3.

Печера також корисна для здоров'я, оскільки завдяки своєму природному кондиціюванню повітря пропонує комфортну атмосферу відвідувачам, особливо астматикам.

Особняки Гюмюшхане

Особняки Гюмюшхане (Gümüşhane Konakları) будували триповерховими у великому саду. Зовнішній вигляд особняків сформовано відповідно до географічних умов, а внутрішній — відповідно до практичного використання. Як будівельні матеріали використовували місцевий камінь і дерев’яні матеріали. Деякі особняки, у яких від кожного їхнього елемента віє історією, збереглися до наших днів. Деякими відновленими особняками є: особняки Балємеза, Хасана Фехмі Атача, Зекі Кадірбейоглу.

Особняки Гюмюшхане, з їхнім величним зовнішнім виглядом та архітектурою, що проливають світло на історію, є мостами між минулим і сучасністю. В архітектурі особняків, які є частиною турецької житлової архітектури, вплив соціальних умов, як-от віра, звичаї, правила, традиції й культура, відбито так само добре, як і природні умови. Саме завдяки цим особливостям вони наче шепочуть нам про філософію життя тієї епохи.

Приміщення села Саричічек

Оздоблення приміщень, що розташовуються на відстані 40–50 метрів одне від одного, мають дуже подібні розміри й стоять у центрі села, усе ще зберігають особливості того дня, коли їх було створено. Приміщення відрізняються своїм внутрішнім влаштуванням, зокрема вітальнею, стелею, шафою, піччю й кавовим павільйоном. Для стелі й оздоблення широко використовували жовту сосну, якої багато на околицях. Усі оздоблення в обох приміщеннях виконали в стилях бароко й рококо з мотивами завитих гілок і схематичних рослинних мотивів.

Квартал Сюлейманіє (Старе Гюмюшхане)

Квартал Сюлейманіє (Süleymaniye Mahallesi) розташований на відстані 4 км на південний захід від центру міста й відомий під назвою «Старе Гюмюшхане». Завдяки багатству срібних і золотих копалень та своєму розташуванню на Великому шовковому шляху, він ніколи не втрачав свого значення протягом історії. У цьому регіоні панували ассирійці, урарти, мідійці, Перське царство, македонці, царство Понта, Римська імперія, омейяди, сельджуки й Османська імперія. Поселення потрапило під панування турків 1461 року, коли Мехмед Завойовник поклав край існуванню грецької держави — Трапезундської імперії й Королівства Понта.